ВОЇНАМ СВІТЛА - СЛАВА! СЛАВА! СЛАВА!




Незважаючи на катострофічний брак часу перед нинішнім від'їздом до Києва, не можу не поділитися емоціями від учорашнього заходу, повний фотозвіт якого двома постами нижче. Це було незабутнє дійство. У читальній залі Мукачіської бібліотеки, тематично оформленому його гостинною господинею Тетяна Туряниця, зібралися старшокласники клькох місцевих шкіл, щоб допомогти нам зі Жук Степан приготувати подарунки запрошеним у гості бійцям, що після бойових поранень лікуються в госпіталі. Дівчатка та вчительки допомагали мені зшивати книги, хлопчики разом зі Степаном клеїли палітурки, а хто з дітей не був задіяний у циї процесах, разом з Танею плели жовто-блакитні браслети-обереги для бійців.
    Потім до нас приєдналися курсанти Мукачівського військового ліцею, для яких спілкування з учасниками бойових дій - не просто зустріч з цікавості, а найважливіший урок мужності, патріотизму, людяності.


Коли дівчата - волонтери госпіталю, привезли бійців, хвилюванню присутніх не було меж. Це той момент, коли в кожному з нас змішуються почуття безмежної вдячності, гордості і ...неоплатного боргу перед цими хлопцями, який, скільки б і чого ми не робили для них, ніколи не стане меншим.
Наші герої по черзі ділилися пережитим, а ми слухали, уявляли, що їм довелося пережити, адже це ті самі хлопці, що виходили з Дебальцева. Вже знайомий мені з суботньої зустрічі, яку організовували мами-волонтерки з дітками у приміщенні волонтерського центру Мукачіської народної ради, Роберт (той самий Роберт, чий гіпс на нозі дітлахи охоче розмалювали патріотичними малюнками), який ще тоді запам'ятався як невгамовний весельчак, що не зважаючи на поранену ногу, мало не танцював на милицях, цього разу говорив дуже серйозні речі. Про те, як виходили мало не з самого пекла, як в машину, що їхала позаду, влучив снаряд, не залишивши шансу на порятунок хлопцям, що в ній їхали, як вони з побратимом встигли зіскочити зі своєї бойової машини, пер ніж влучили в неї, і потім 30 км йшли пішки наугад, ризикуючи нарватися на ворога, і... "Найбільше хочеться зібрати ті спогади, закопати глибоко в землю і більше ніколи не діставати, - сказав хлопець, - але у нас немає права забувати. Одужаємо - і знову туди! Ми нікому не дамо заграбастати нашу землю!"
А ще кожен з героїв побажав курсантам військового ліцею стати справжніми офіцерами, які ніколи не покинуть напризволяще довірених їм бійців. Але дай Боже, щоб майбутнім офіцерам ніколи не довелося ставати до бою. Щоб був мир на нашій землі. А потім один з бійців, "дядя Серьожа", прочитав присутнім свої власні вірші - про Закарпаття, яке стало для нього майже рідним і де він хотів би залишитись жити, а ще, звичайно, про кохання...
Книгу "Воїнам Світла" цього разу одержали в подарунок не тільки бійці, а й справжні воїни тилу - дівчата-волонтерки, що постійно і невтомно жертвують власним комфортом задля допомоги, підтримки пораненим бійцям у госпіталі.
Yana-Andriana KaminnaNatalia GarapkoОксана Ремінець - низький уклін вам, дівчата! При наступній зустрічі сподіваємося відзначити нашими скромними подарунками також Вікторію Юрік, Надю Семенець та Інгу Цвєткову.
Пригадую, як Андріана якось поділилася: втомилася, немає сил (допомагає в шпиталі ще з літа), іноді хочеться залишити це все і повернутися до нормального життя. Але ж як я покину хлопців? Хіба вони не менше втомилися? Хіба їм не хочеться повернутися до спокійного життя? А хто ж тоді, як не ми?
Саме ці слова підтримують і нас, коли приходять думки: ну ось, ці книги роздамо, порозсилаємо і годі. Хочеться вже спокою, більше уваги дітям, дому, власній творчості. А потім згадуєш про тих, для кого задумана ця книга і, відкинувши всі причини цього не робити, продовжуєш зшивати, клеїти, розсилати, розвозити, дарувати справжнім Воїнам Світла маленький духовно-патріотичний подаруночок. З любов'ю і вдячністю.

Склад Благодійного фонду ВіТа ДОЛЬЧЕ